Літературне угрупування «СТАН»

Літературне угрупування «СТАН» – арт-спільнота, що об'єднує письменників, філософів, художників, журналістів, педагогів та громадських активістів для подолання культурної кризи та розвитку сучасного мистецтва в Україні. Набула відомості в Луганську завдяки публічним акціям захоплення трамваю «Восстание», «СТАН против Сталина», «Заговор молчания», «Хороший писатель – мертвый писатель». Є організатором фестивалів «32 мая», мандрівного «Docudays UA» в Луганську, «Артодром».

«До 2003 року, коли я приєдналася до СТАНу, це була доволі закрита тусівка, і ми мало розуміли, що відбувається в сучасному українському літературному процесі. Чули про якихось авторів, але мало що знали. Після Революції ми стали такими більш відкритими, почали цікавитися тим, що відбувається навколо, їздити по Україні з епатажними чи не епатажними акціями, – розповідає Люба Якимчук. – Нам подобалося привертати увагу до літератури, робити несподівані акції. Це була альтернативна сучасна місцева література, особливо у порівнянні з тим, що робила луганська спілка письменників. У якийсь момент ми перестали варитися у власному соку та почали їздити на різні українські фестивалі, спілкуватися іншими письменниками. Було важливо бачити, що нового з’являється в українській літературі. Нам подобалося робити перформенси, у яких література – не лише друкований текст, а усний жанр. Я зараз так дивлюся на поезію – як на усний жанр, що живе тут і тепер, а не в книжках. І нам весело і класно було всім разом щось придумувати, щось робити, тому що це була компанія друзів, однодумців. Основними натхненниками були Ярослав Мінкін, Костянтин Скоркін та Олена Заславська, яка пізніше вийшла зі СТАНу через інакші політичні погляди, наскільки я чула», – згадує письменниця Люба Якимчук початковий період діяльності СТАНу.

«Все починалося як певна форма епатажу. На початку шляху ми були дуже молодими, нам здавалось, що епатувати дідусів зі Спілки письменників – це круто і прогресивно. Потім ми почали інституціоналізувати нашу роботу. Ми почали від заперечення і прийшли до створення, тобто почали проводити продуктивні акції. Напередодні катастрофи ми перейшли до системного реформування культурного життя. Була створена коаліція громадських організацій, які працювали у сфері культури. Молоді бунтарі до 2013 року стали лідерами громадських організацій, головними редакторами газет, реалізувались у деякій мірі в житті – і мали якийсь системний підхід. Ці люди навчались, побачили, як влаштоване культурне життя в інших містах України, в інших державах, і з висоти досвіду та знань почали щось робити в своєму місті. Було створено альтернативну концепцію розвитку культури в Луганську і, власне, це була коаліція громадських організацій до якої нарешті навіть почала дослухатись влада. А потім відбулось те, що відбулось», – Костянтин Скоркін.

«Мені здається, що культура в Луганську все одно відбулася через СТАН. Місто мало сформовану ідентичність завдяки СТАНівській тусівці, і далі воно було б більш і більш цікаве, якби не війна. Наприклад, фестиваль, який СТАН робив в межах програми Tandem. Україна-Молдова [фестиваль Aртодром] – це одна з найбільш яскравих подій в культурному полі України на той час. Музичні гурти на фоні літаків – це високоєвропейська картинка, яскрава і вражаюча», – говорить Ольга Коцька.