Відео про культурне життя Луганська в рамках проекту «Говорить Україна» (харківської IT-компанії Stella Systems) знімалося у 2010 році.
Відео про культурне життя Луганська в рамках проекту «Говорить Україна» (харківської IT-компанії Stella Systems) знімалося у 2010 році.
Відео про культурне життя Луганська в рамках проекту «Говорить Україна» (харківської IT-компанії Stella Systems) знімалося у 2010 році.
Відео про культурне життя Луганська в рамках проекту «Говорить Україна» (харківської IT-компанії Stella Systems) знімалося у 2009 році.
Відео про культурне життя Луганська в рамках проекту «Говорить Україна» (харківської IT-компанії Stella Systems) знімалося у 2009 році.
Відео про культурне життя Луганська в рамках проекту «Говорить Україна» (харківської IT-компанії Stella Systems) знімалося у 2009 році.
Іронічний критичний проект «Вопросов больше не имею» характеризував себе як «аналітичне православне ток-шоу».
Іронічний критичний проект «Вопросов больше не имею» характеризував себе як «аналітичне православне ток-шоу».
Іронічний критичний проект «Вопросов больше не имею» характеризував себе як «аналітичне православне ток-шоу».
Іронічний критичний проект «Вопросов больше не имею» характеризував себе як «аналітичне православне ток-шоу».
Сторінка спогадів
"[...] більшість виїхали з Луганська двома хвилями. Люди втікали, бо культурна тусовка була на стороні Майдану, тож вони опинились під загрозою фізичної розправи. [...]
З одного боку, всі письменники Луганська отримали те, на що вони заслуговували, у хорошому розумінні. На них звернули увагу, ними почали цікавитись. Сумна сторона - люди лишились всього, що мали, а отримали кочове життя, складнощі облаштування у нових містах, упереджене ставлення…
Якби не було війни… У мене є два погляди: оптимістичний і песимістичний. Перший - можливо за 5 років за умов активної діяльності нам би вдалося зробити Луганськ цікавим культурним центром. Інший варіант - те, що сталося.
Сторінка спогадів
Якщо гооврити про те, що було поштовхом, то сама пострадянська культурна атмосфера, суперечка зі спадком тоталітаризму, який був характерним для всіх пострадянських держав – ось що закладало філософію нашої діяльності. Зрозуміло було, як ми уже не хочемо жити. Оце старе, погане, тоталітарне, яке продовжувала експлуатувати влада, – це ми категорично відкидали.
Якщо брати політичні події в державі, то, звичайно, каталізатором були події 2004 року. Помаранчева революція дала імпульс громадській активності у всій державі, зокрема й у Луганську. Луганськ не можна порівняти з іншими містами України – з Києвом, Львовом, де почалися кардинальні зміни, які тривають досі. У Луганську ці процеси були слабшими, але були, і про це потрібно пам’ятати.
У 2004 році багато представників неофіційної культури підтримали Помаранчеву революцію, не дуже популярну серед більшості жителів Луганська. Це була перша школа громадської активності, в подальшому поєднання досвіду мирного протесту і прийомів сучасного мистецтва, які використовувались в рамках протистояння владі
Сторінка спогадів
Проблема була в тому, що в Луганську не було якихось культурних майданчиків. [...]
В цей період був певний сплеск, я думаю, пов’язаний з великою кількістю студентів. У нас одночасно з'явилися два Інститути мистецтв і культури, виникло багато творчої молоді, яка намагалася якимось чином себе реалізувати, щось робити. А ми, своєю чергою, намагалися тоді цю молодь кудись спрямувати...
Переважно ці люди виїхали. Хтось залишився, хтось активно підтримав сепаратистські настрої, але таких одиниці. Хтось не виїхав через відсутність грошових засобів, хтось виїхав у Москву. Чи продовжують вони займатись культурною діяльністю? Тією чи іншою мірою так.
Первинною метою була мета окультурення Донбасу. Ми не підлаштовувались під смаки нашої публіки, ми ці смаки формували. Я думаю, нам вдавалося. Ми збирали велику кількість прихильників, в основному серед молоді. Я думаю, перспектив було багато. Була ідея зробити Луганськ туристичним центром, він має такий потенціал.
Сторінка спогадів
Проблема була в тому, що в Луганську не було якихось культурних майданчиків. [...]
В цей період був певний сплеск, я думаю, пов’язаний з великою кількістю студентів. У нас одночасно з'явилися два Інститути мистецтв і культури, виникло багато творчої молоді, яка намагалася якимось чином себе реалізувати, щось робити. А ми, своєю чергою, намагалися тоді цю молодь кудись спрямувати...
Переважно ці люди виїхали. Хтось залишився, хтось активно підтримав сепаратистські настрої, але таких одиниці. Хтось не виїхав через відсутність грошових засобів, хтось виїхав у Москву. Чи продовжують вони займатись культурною діяльністю? Тією чи іншою мірою так.
Первинною метою була мета окультурення Донбасу. Ми не підлаштовувались під смаки нашої публіки, ми ці смаки формували. Я думаю, нам вдавалося. Ми збирали велику кількість прихильників, в основному серед молоді. Я думаю, перспектив було багато. Була ідея зробити Луганськ туристичним центром, він має такий потенціал.