Міждисциплінарний проект «Примітиви Майбутнього»

«Примітиви Майбутнього» (Future Primitives) – це кураторський міждисциплінарний проект Антона Лапова. Презентація проекту відбулася в експозиційних залах Луганського обласного краєзнавчого музею 17 травня 2012 року. Акція проходила в рамках загальноєвропейської культурної ініціативи «Ніч музеїв». Протягом вечора були представлені різні форми музейної діяльності: вступна мультимедійна екскурсія в залі «Наш край в давнину», аудіовізуальна інсталяція «Dissolution int(r)o», майстер-клас з гри на музичних інструментах, перформанс групи «Операторы ЪI». Захід був підготовлений в тісній співпраці з арт-клубом «Чіллаут Донбас», творчим об'єднанням «Art-cluster R+N+D» і музикантом-реконструктором Максимом Миронюком (м.Алчевськ).

«Примітиви – базові елементи, вихідні основи будь-якої складної системи, в тому числі й людської свідомості. Зміни, які воно, з певного моменту, зазнало в рамках колективної "матриці інтенсивної невербальної комунікації" призвели до сучасної патової ситуації кризи символічної масової культури. Напрямок можливого гармонійного зняття протиріччя не може бути вказано однозначно; тим більше, в рамках окремо взятої спеціалізованої інституційної парадигми. Тому, цілком природними сприймаються прагнення до неопосередкованого пізнання феноменів форми, ритму, об'єму, звуку. В рамках міждисциплінарного проекту "Примітиви Майбутнього" робиться спроба намітити попередні абриси синестетических практик в руслі синтезу наукової методології і гносеологічного потенціалу мистецтва. Пізнання здійснюється через аудіовізуальний експеримент, розвиваючись у вигляді колективних рекреативних актів, сприяючи пошуку нових фольклорних форм вираження універсальних комбінацій примітивів. У контексті сучасної музеології творче переосмислення даної проблематики реалізується за допомогою розвитку комунікативної функції історичного музею. Конвенціональний природно-історичний музей стає не стільки місцем дзеркального відображення дійсності, скільки платформою для перформативної актуалізації «діалогізму» експозиційного простору», – коментує свій проект Антон Лапов.

«Одного вечора нас запросили на концерт електронної музики. В принципі, на всі схожі запрошення ми відповідали ствердно – власне для цього ми приїхали до Луганська; щоб якомога більше побачити, дізнатися, і, можливо, – якщо пощастить – зрозуміти щось із цього. Концерт відбувався в якомусь музеї чи мавзолеї. Я тільки пам'ятаю, що перед входом стояв невеликій, ніби одномісний, танк, а всередині висіли великі кришталеві люстри. Стіни обшарпаного холу були вкриті великими барельєфами і мозаїками – звична річ в радянських громадських будівлях. У мене склалося враження, що то були зображення космонавтів, зокрема Гагаріна, а також ракети і супутники. Надворі вже було темно, але я пам'ятаю, що перед входом “кружляла” пляшка горілки, яка ми осушили перед тим, як нас проковтнуло світло.

Нас повели на перший поверх, потім вниз вузьким коридором, через великий порожній зал, потім знову сходами, поки ми не прийшли до наповненої людьми зали, також покритої барельєфами. Колектив саме налаштовувався, принаймні видавав тривожні звуки. Незабаром вони стали сильнішими, і стало ясно, що концерт вже йде повним ходом. Музиканти грали щось на кшталт фольку, на традиційних українських інструментах, струнних та духових, які потім в режимі реального часу перетворювались за допомогою електроніки і транслювалися з динаміків. На стінах була рухлива візуалізація, що складалася в основному з простих графічних знаків, язичницьких піктограм та рун. Крім того, весь гурт мав розфарбовані рунами обличчя, а вокаліст – руни ще й на грудях, плечах і спині. Не буду стверджувати, але, можливо, деякі з них були татуюваннями. Соліст ревів, падав на підлогу і стрибав на радість тих, хто зібрався. Я пам'ятаю, як у першому ряду сиділа шалено красива дівчина, одягнена, як до опери, на кільканадцятисатиметрових білих шпильках і пила горілку прямо з пляшки. Гурт називався – якщо я не помиляюся, –  "Future Primitives"», розповідає польський художник Артур Вабік, який відвідав Луганськ навесні 2012 року.

Фото Романа Камка і Руслана Оніщенка